Чи може бути полин солодким?



Категории Надiя Пукас ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Розмаïття нашого життя людей небайдужих спонукає до роздумiв. Тож i я, замислилась над iстеричним Ґвалтом митцiв i полiтикiв стосовно останнiх подiй, пов'язаних з iменем Марiï Матiос. Почну з того, що недооцiнити ïï таланту неможливо. Пригадую своє перше знайомство з ïï книжечкою поезiй З трави i листя. Вiд кожного вiрша пахло молодою травою, кожне слово бринiло музикою кохання, клекотом гiрськоï рiчки. Я трепетно шукала нових вiршiв, нових збiрок талановитоï поетеси. Вона, наче вiдчувала мiй поклик i раз за разом зачаровувала новими образами, новими темами, чутливим словом. Як на мене, то це друга за величиною зiрка (пiсля Лiни Костенко) на небосхилi сучасноï украïнськоï поезiï. Згадка в пресi про вихiд у свiт Солодкоï Дарусi Марiï Матiос обнадiювала мене побачити нову грань таланту, новий зблиск, без заперечень, видатноï авторки. Дiставши книжку, я на одному подиху, як кажуть, проковтнула ïï. Декiлька днiв ходила така, наче ïла полин з цукром. Фiлiгранне, вишукане слово письменницi дотикало душу, було солодким, як сама Даруся, але щось так гiрчило, в'ялило пiд серцем, що хотiлося вдихнути свiжого вiтру, напитися чистоï води. На якусь мить менi здалося, що то я сама солодка Даруся i Марiя дала менi солодких цукерок, вiд яких нестерпно розболiлася голова. То ти якась неправильна, — подумала я про себе, – адже он якi захопленi до схлипування вiдгуки-рецензiï звiдусiль, а ти не можеш зрозумiти. Так, я не можу зрозумiти! Чому така набожна, (а Марiю я вважаю саме такою) така поцiлована Богом повелителька слова саме на Великдень розгорнула цю жахливу сцену. Даруся ди­вуєть­ся, чо­му нiхто не в'яже Слав­ка, ко­ли вiн на­пи­ваєть­ся i де­бо­ши­рить на пiв-се­ла. На Ве­лик­день вiн так наб­рав­ся, що хотiв пiдпа­ли­ти сто­до­лу, а потiм синє по­лум'я пiшло йо­му з ро­та. Марiя — не­пок­ри­та го­ло­ва — бiга­ла по сусiдах з кри­ком i пла­чем: Лю­де добрi, ря­туй­те! Хрис­тос вос­к­рес! Слав­ко ги­не! Микола — лiсник, не вста­ючи з-за ве­ли­код­но­го сто­лу, спокiйно ска­зав роз­пат­ланiй Марiï, що сто­яла бе­зум­на на по­розi: - Марiйо, вис­цяй­те­ся йо­му в рот, зра­зу по­пус­тить. Або роз­ведiть ко­някiв з во­дою та й влий­те у рот конєччя, як не бу­де чим вис­ця­ти­ся... Ота­мо на стежцi ко­ло Со­ко­ла кол­госпнi конi наслiди­ли, а конєки зiбра­ти нiхто не зiбрав. Бiдна то­та Марiя... Отак, як бу­ла у ве­ли­коднiй спiдницi, за­го­ли­ла­ся по­се­ред подвiр'я i вис­ця­ла­ся у синє по­лум'я iз си­но­во­го ро­та. А Слав­ка, по­ва­ле­но­го на зем­лю, не­на­че кну­ра до зарiзу, три­мав йо­го та­то iз яки­мось приïжд­жим гос­тем. Задаюся питанням, а чи Леся Украïнка могла таке! написати. А як же Ольга Кобилянська, змальовуючи трагедiю селянськоï родини того ж краю, не припустилася до таких фарб? А неперевершенi сторiнки Iрини Вiльде, де кожен рядочок виграє красою Буковини, якi перечитуєш по декiлька разiв i щоразу стаєш чистiшим, вищим? Уявляю собi молоденьку вчительку лiтератури, яка обговорює з учнями Солодку Дарусю, i ïй учнi цитують Великодню картину у селi. Празник душi! Ще краще, коли обговорення iде в мiськiй школi, де не всi дiти знають, що таке коняки i конєччя. Вчитель мусить дiтям пояснити i всi разом обговорити спосiб використання цих лiкiв. Та найстрашнiше, що це все повинна зробити рiдна мама i у найсвятiший празник Землi i Неба – на Великдень. Що з цього приводу кажуть священики? Цiкаво, як лiкарi-наркологи, чи запозичили такий ефективний спосiб лiкування вiд алкоголiзму? I чи кому-небудь таке лiкування вже допомогло? Так, як вiртуоз-скрипач володiє смичком, так, як хiрург вiд Бога володiє скальпелем, так Марiя Матiос володiє словом. I так, як скрипаль, як хiрург не має права жодного разу помилитися, допустити фальшиву ноту чи неточний рух скальпеля, так письменник, чиє слово тиражується мiльйонними примiрниками, не має права допустити неточнiсть, конюктурнiсть, якщо хочете, скарбезнiсть. Його помилка наразi нечутна i невидна, однак проростає темними заростями у душах не тiльки сьогоденного читача, а й передається генетично його дiтям, онукам. Не знаю, як iншi читачi, а я бiльше до Солодкоï Дарусi не повертаюся. На щастя, менi до рук потрапила збiрка поезiй Марiï Матiос Жiночий аркан у саду нетерпiння — поезiï справжньоï Жiнки. Жiнки iз плотi i кровi, жiнки, яка вмiє бути щасливою отут i вже. Наче одужуючий пiсля важкоï хвороби, я почала оговтуватися, входити, як у купiль, у бездонну рiчку нiжноï жiночоï любовi, високих почуттiв i прагнень, пити цiлющу воду Високоï Поезiï. I знову пострiл! Знову мушу окопуватися вiд важкого гуркоту Марiïного слова. Вирванi сторiнки з автобiографiï. Марiє! Вас же, мабуть, нарекли на честь Праматерi нашоï? Та чи ж Ви грiха не боïтеся? Скажiть старенькiй матерi, в якоï три сини не повернулися з вiйни, що пам'ять про них Вам нагадує фалос. Пригадую, як щоразу покiйний свекор дiставав зi скринi кулю, яку йому в госпiталi хiрурги вийняли з легенiв, за мить перейнявши його у смертi. А йому тодi ще й тридцяти не виповнилося. Куля Вам нiчого не нагадує? Нi з чим не асоцiюється? Прочитайте написи на гранiтних плитах, де похованi двадцятилiтнi. Та ж цi ДIТИ! напевне навiть такого слова не знали, вiддаючи своє життя за те, щоб Вам добре жилося i писалося. Вздовж алеï, яка веде до згаданого Вами пам'ятника, похованi люди. Це свого роду цвинтар. А про цвинтар, панi Марiє, таке не говорять. I тут немає жодноï полiтики. Йдеться про вiру, про християнську мораль. Якщо цi моï роздуми, цей мiй жiночий бiль буде надрукований, то я собi уявляю, скiльки гнiву паде на мою бiдну голову вiд Ваших прихильникiв i однодумцiв. Ша, панове! Я сама найперша шанувальниця красного слова Марiï Матiос. I якби так бавився моïми почуттями, так танцював аркан на пам'ятi моïх батькiв якийсь недолугий писака, я б це сприйняла як намагання засвiтитися на лiтературному небосхилi. Таким прощається i скоро забувається. Але ж Ви, Марiє, зiрка! Ваше слово свiтить! Свiтить високо, сяє широко. Але якщо воно обпекло до живого бодай одного читача i вiд нього болючi пухирi на серцi матерi, в душi ветерана, вiд нього зойкнула дитина, то будьте обережнiшi. А словами приб'ю, мов цвяхами (Спасенний знак iз книги ворожби). Краще за Вас не скажеш. У Ваших руках наднебезпечна зброя. Ïï нiжну пiступнiсть i люту ласку лише час покаже. Надiя Пукас — шанувальниця творчостi Марiï Матiос nadiya-dom@ukr.net
Чи може бути полин солодким?