ДАЛА МАМА ПIСНЮ



Категории Надiя Пукас ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал МАМИНА ПIСНЯ О мамина пiсне, Висока й крилата! Коли ти зi мною, В душi моïй свято. Полиньмо над свiтом Полями-лiсами. Та й будем бринiти Двома голосами. Розсiймо по полю Зажуру i втому. Полиньмо з тобою До рiдного дому. Зорiють там вишнi, Цвiте рута-м'ята О мамина пiсне, Висока й крилата! Ти зiткана сонцем З добра i любовi. О пiсне! Зажуро Моя чорноброва! З тобою я, сестро, Щаслива й багата. О мамина пiсне, Висока й крилата! О мамина пiсне! ПIСНI ПРО БОГДАНА Богдане, батьку, подивися, Як Украïна розцвiла! Там, де туман долом стелився, Вершаться славнiï дiла. Ох, рай! Зелений рай! Подолля – золотистий край. Вишневий гай – зелений рай, Подолля – золотистий край! Ген вiд козацькоï долини Iдуть проскурiвськi полки. Iдуть звитяжцi Украïни, Iдуть Богдановi синки. Ïх зустрiчає рiдна мати I синьоокая жона. Пучок євшану й руту-м'яту Крiпила ïм до стремена. Ген понад Бугом над рiкою Весняне сонечко встає. За ним Богдан iз булавою Нам всiм звитяги додає. * * * Ой, зацвiла бiлим цвiтом Червона калина. Вийшов козак молоденький Iз-пiд Чигирина. То не сива зозулечка Вийшла закувати – Ой, то плаче Украïна – Богданова мати. Схилилися долi в полi Сухi колосочки. Вернiтеся до матерi Полеглi синочки. Ой, лiтають понад хату Чорнокрилi круки. Зав'язали свiт бiленький Ще й маминi руки. Ой прилинь же, Богданочку, Ручки розв'язати. Дозволь тобi, мiй синочку, Кривду розказати. Сину, орле сизокрилий, Де ти, озовися! Та й за неньку-Украïну Прийди заступися. ДАЛА МАМА ПIСНЮ Дала мама пiсню, Голос мама дала, Щоб я не тужила, Щоб я не страждала. А я свою пiсню Виплакати хочу. А я тую пiсню Iз серденька точу. Наточила пiснi, Як вина з барильця, А ïй ворiженьки Обламали крильця. А вже тая пiсня Квилить – не лiтає. Ïхав козаченько, Спинився – питає: – Чи то у садочку Зозулечка кує? Чи то голубочка Пiснею воркує ? Бо я тую пiсню Випити волiю. Я вiд тоï пiснi Без вина хмелiю! СТРУНА КРIЗЬ СЕРЦЕ Валентинi Щур Та скрипка билась птахом у руцi, I струни рвали ïï бiлi груди. Сльоза застигла на моïм лицi, I в подиху нiмiм спинялись люди. А свiт чманiв, смiявся i ридав, I розпускались на морозi квiти. Хто цiй скрипачцi стiльки сили дав, Щоб водночас ридати i радiти? Сама, мов стебелиночка тонка, А може звуком розхитати гори. Вiд дотику чарiвного смичка Не грає скрипка – голосом говорить. То споришем простелиться вона, То срiбним птахом лине в пiднебесся, То плаче тихо. Бо ïï струна Напнута крiзь скрипачки нiжне серце. СПIВАЧКА Стою за кулiсами перед концертом, Наповнена щастям, мов квiтка росою. Ще б раз заспiвати, i можна померти. Ще раз би наповнити душi красою Моïм слухачам! Злитися з ними Стогоном, радiстю сумом i щастям! Стати росою, цвiтом калини, Молитвою, вiрою, першим причастям. Знов оживаю у звуках цiлющих, Силу вбираю у себе стогруду. Пiсня – єдине, що є в мене суще! Поки є Пiсня – допоки є люди. ДОБРОГО РАНКУ, КОХАНА Жiнка любить вухами, А чоловiк очима. (Народна мудрiсть) Доброго ранку, кохана! День золотий настає. Я тобi, рiдна, жадана, Серце дарую своє. На цiлий день, на цiлий вiк Щасливим буде чоловiк, Коли в життi зустрiне вiн своє кохання. А навкруги цвiте весна, У свiтi ти така одна, Моя любове нiжна, перша i остання. Ти мене, бiла лебiдко, Нiжним крилом обiйми. Роки минають так швидко, Та не старiємо ми. Квiтко моя чорноброва, Сонечко ясне моє! В тебе закохуюсь знову – День-бо новий настає! ПОДОЛЯНОЧКА Я з собою нiчого не вдiю, От куди менi випала путь! Вперше я побував на Подiллi. I навiки зостануся тут. Туман-туманочки Росу зронили. А подоляночка Мою любов заполонила. Немов кришталики, Роса у цвiтi, А подоляночка – Найкраща в свiтi. Тут i мальви цвiтуть, i жоржини, I, як море, шумлять пшеницi. З подолянок найкращi дружини, В них – усмiшка завжди на лицi. Незабутнi у любощах ночi, Неповторнi у радощах днi. Подоляночки яснiï очi, Наче зорi, всмiхнулись менi. I не хочу я бiльшого свята, Тiльки бачити б очi оцi. Нашi дiти, немов янголята, I голiвка твоя на руцi. ГАЛИНА Менi вiтри шептали про кохання, Та я не чув усiх отих вiтрiв. Свою любов найпершу i останню Я навеснi над берегом зустрiв. Де солов'ï й калина, Живе моя Галина, Вечiрня зiрочка, Сестра, дружина, мати i дочка. Коли веселка смуток травам носить, I замовкають у гаю пiснi. Твоï, Галино, поцiлую коси I щастя посмiхається менi. Одна на свiтi ти така єдина, З тобою легко по життю iти. Спасибi за любов, за ласку й сина, А за останнє все менi прости. ПАННО ГАННО Вже тихий вечiр спатоньки лягає, Нечутно зiрка падає в траву. А я тебе нiяк не забуваю, А я тобою мрiю i живу. Панно Ганно! – Руса коса. Панно Ганно! – Чиста краса. Панно Ганно! Зiрка сiя В синiх очах – Ти любов моя! Летять у небо синi осокори, В краï далекi линуть журавлi. А ти – моï всi радощi i горе, А ти – моï всi мрiï i жалi. Тебе нiяк не можна не любити, Тебе нiяк не можна забувать. Без тебе, Ганно, я не зможу жити, Нi дихати, нi думать, нi спiвать. О панно Ганно! ДРУЖИНА Щоосенi всмiхається ожина, Щовесни птицi з вирiю летять. А ти моя коханая дружина, Одна-єдина на усе життя. Ти – сяйво сонця золочене. Ти – бистра рiчки течiя. Ще вчора, тiльки вчора Була ти наречена. А нинi – дружина моя! Кохана, єдина, Навiки моя. Мене зустрiти завжди буде рада З усiх далеких i близьких дорiг. Моя дружина – Леля моя, Лада. Тобi весь свiт я покладу до нiг! Медами пахнуть чистi твоï коси, А усмiшка, немов калини цвiт. Кохання наше, викупане в росах, Таке бува одне на сотню лiт. ТИХЕ СРIБЛО А закоханi зорi Загораються скоро. Нецiлованi квiти Тихо в`януть в саду. Вже про мене щаслива Всi сусiди говорять. Мов метелик на вогник, Я до тебе iду. Чи то судьба, Чи ти журба? Хто це вiдає-знає? Хвиля човен гойдає. I над ставом зiтхає Удовиця-верба. Осiнь тiшиться листом, Горобина намистом. Як то сталось мiж нами, I не знаю сама. Впала пiсня у роси, Тихе срiбло у коси. Але ж осiнь, коханий, – То iще не зима. ЗАМУРОВАНА ПIСНЯ У горлi слово, як та пташина, Навiк вмурована у стiнi. Дiвчатко-пiдлiток, iще дитина, Очима й жестами спiва пiснi. Рiка, мов стрiчечка, тече за рухами. Зоря вечiрняя горить в очах. У залi музику ту люди слухають I аплодують ïй, i бiс кричать. Вона ïм зiркою у серце свiтиться, Росою нiжною до них бринить. А брови темнiï, як два пiвмiсяцi. Коса через плече, немов праник. I линуть чайкою до залу руки, I серце б`ється, немов пташа. Зал ненародженi чує звуки, Бо ïх творила ïï душа. СОЛОДКИЙ МЕДОЧОК Ой носили бджоли Солодкий медочок. Як я тебе не бачила, Вже пройшов годочок. Вже пройшов годочок, Вже проходить другий. Ой залягла на серденьку Чорна-чорна туга. Туга чорна-чорна, А спомин бiленький, Як з тобою кохалися, Милий мiй, миленький. ЗЕМЛЕ МОЯ Земле моя! Я кровинка твоя. Ми з тобою двi матерi люду. Сонце i небо, Пiсня i квiти, Кохання i дiти Завжди з нами будуть. Душу свою Я тобi вiддаю, Мiй єдиний, мiй рiдний, коханий. Ти сильний i дужий, Прошу тебе дуже, Щоб словом байдужим Ïï ти не зранив. ОЙ НА ГОРI КАЛИНОНЬКА Ой на горi калинонька, А в долинi рожа. Чи ж я свого миленького Та й не приворожу? Ой стану я до схiд сонця, Нарву ромен-зiлля. А вже в мого миленького За тиждень весiлля. З джерелечка воду пила, Три ночi не спала, Таки свого миленького Я причарувала. Вiтер дуба розколише, Калину зламає. Мене милий не залише, Бо вiрно кохає. НЕ ВЧИЛА МАТИ Якби я вмiла малювать, То я б тебе намалювала. Якби я вмiла чарувать, То я б тебе причарувала. Над нами небо голубе I перепiлка плаче в житi. Приворожила б я тебе, Якби я вмiла ворожити. Якби я вмiла майструвать, Зрубала б я вишневу гiлку. Щоб про любов свою сказать, Зробила б я собi сопiлку. Горить любов, як сто багать, Ïï вiтрам не погасити. Не вчила мати чарувать, Навчила лиш тебе любити. ВЧИТЕЛЬСЬКИЙ ВАЛЬС Хвиля гойдається, Хвиля хлюпочеться За веслом. Пiсня вкладається, Спатоньки хочеться, За селом. Рiчка зiтхнула. Згорнув крила вiтер I зорi сплять. Тiльки у вчителя, Тiльки у вчителя Вiкна горять. Чубчики, бантики, Яснi оченята. Ви – моя романтика, Хлопчики й дiвчатка. З вами доля моя Завжди нерозлучна. Ви моï тридцять „Я, Ви – моï учнi. Зимами-веснами, Кригами скреслими Роки летять. Тихо зiтхаю, В полiт проводжаю Своïх журавлят. В щастi-тривозi Гартуйте в дорозi Ви крила своï. Лиш повертайтесь – Завжди вас чекатимуть Рiднi краï. БУЛО В МАТЕРI ТРИ ДОЧКИ Було в матерi три дочки, Як три квiтки у садочку. Ïх плекала, доглядала, В свiт широкий виряджала. Щонайстаршiй – щире серце, Дала в руки гострий серпик, Щоб хлiб сiяла, збирала, Людей хлiбом годувала. Середущiй, чорнобровiй, Дала ниточку шовкову, Щоби килим пишний ткала, Людей дивом дивувала. Виряджала наймолодшу, Як ягоду найсолодшу. На вiк дала, не на рочок, Як дзвiночок, голосочок. Було в матерi три дочки, Як три квiтки у садочку. Ïх у люди виряджала, Щастя-долю дарувала. ПОГОВОРИ Вiтер дуба розгойдає, Калину зламає. Молодиця молодая Спокою не має. Ходять селом поговори Ще й неславу водять, Що до неï щовечора Парубочки ходять. Бiгла рiчка до потiчка, Тай з ним обнялася. Удовина довга нiчка Слiзьми умилася. НЕ ЖУР МЕНЕ, МАМЦЮ Не жур мене, мамцю, Не жур мене дуже, Що я вчора не полила Пiд вiкнами ружi. Як я з хати вийшла Ружi поливати, То в садочку соловейко Почав щебетати. Соловейку-спiвку, Соловейку-пташко! Спiвай менi до раночку, Бо на серцi тяжко. Бо на серцi тяжко, А на душi туга. Полюбила козаченька, А вiн має другу. А вiн другу має, Другую голубить. Нехай моя ружа ясна Пелюсточки губить. Не жур мене, мамцю, Не жур мене дуже, Що я вчора не полила В нашiм саду ружi. ЧАР-ЗIЛЛЯ Чи впоïв мене Зiллям-чарами? Чи менi, може, Наворожено? Лиш з тобою я Можу в парi буть. Тiльки ти менi Найдорожчим став. Iз криниченьки Iз дубовоï Води зимноï Я начерпаю. Нероздiлена Та любов моя Попiд серденьком Ой пече мене. Як проходиш ти Попiд вiкнами, Сил не маю Тобi гукнути. Дай же зiллячка Менi випити, Щоб забути тебе, Забути! НЕ РОЗКАЗУЙ ПОДРУЗI Не щебечи соловейку В зеленому лузi. Не розказуй, дiвчинонько, Таïни подрузi. Не розмаюй перед нею Всi думки гарячi. Зразу серце засмiється, А потiм заплаче. Чорноброва товаришка, Щоб красно гуляти, А рiдная матiночка, Щоб все розказати. Йде подружка-гуляночка Тихою ходою. А бiль, мамi розказаний, Спливе за водою. РОЗЛУЧЕНI Вiтер над бистрою кручею Високого дуба гне. Ми з тобою розлученi – Прошу, забудь мене! А перестанеш згадувать – Буду однокрилою. Як серце раду дать, Милий мiй? Тихо по морю пливуть човни, За ними два весла. Там, де з тобою ходили ми, Стежечка поросла. Там, де ми зустрiчалися, Сумно шумить розмай. Ми з тобою розсталися – Забувай! Вiтер питає, чому, чому, Тихо зiтха верба. Ми з тобою розлученi, А на душi журба. З мiсяцем нiч звiнчалася, З зiркою небокрай. Ми з тобою кохалися – Пам'ятай! РОМАНС Навiяно музикою Г.Свиридова. О не сумуй! О не тривож! Не пробуждай весни, давно заснулоï. О не цiлуй вуста зiв'ялих рож – Все залишилося давно в минулому. Твоï слова – холодний лiд, Не вiдiгрiтись ïм i не розтанути. Лягло мiж нами так багато лiт. В душi осiннiï цвiтуть орнаменти. О як же серцю раду дать! Благаю, милий мiй, прошу тебе, молю. Не треба серденьку нагадувать, Що я, як в юностi, тебе люблю. ЛАСКАВI СЛОВА Пливуть лебiдки парами, А в серцi болю паросток, Сумна глибока складочка Лягла менi мiж брiв, В душi печаль непрошена, Бо ти менi хороших слiв, Хороших слiв, Ласкавих слiв Давно не говорив. Без сонця, без вiтру Жита не дозрiють. Без рос помарнiє, Зав'яне трава. Без слова ласкавого Жiнка старiє. Кажiть кожнiй жiнцi Ласкавi слова! Вiд слова твого нiжного Розтануть зими снiжнiï I роки моï веснами Завирiють у даль. Твоєю стану казкою Лiлеєю i ласкою. Невже тобi ласкавих слiв Хороших, теплих жаль? Колись спiвала пташкою, Тепер на серцi тяжко так, Сумна глибока складочка Лягла менi мiж брiв, Тепер серденько зранене, Бо ти менi, коханий мiй, Хороших слiв, ласкавих слiв Давно не говорив. БОЛГАРСЬКА ТРОЯНДА Все пройде i все минеться: Шум дощiв i цвiт весни. Серце серцю усмiхнеться Iз ясноï далини. Я тобi на крилах пiснi Принесу душi привiт. Пiсню щастя заспiваєм I удвох тодi згадаєм Золотий троянди цвiт. Болгарська троянда, Наче казка ввi снi. Болгарську троянду Дарував ти менi. Болгарська троянда – Свiдок радiсних стрiч. Ти моє кохання вiрне, Ти моя яскрава зiрка, Лагiдна травнева нiч. Та розлуки час нежданий Помiж нами пророста. I затьмарив, мiй коханий, Нашi трепетнi вуста. Та нехай гроза i вiтер, Хай тумани i iмла. Треба вiрити i жити, I смiятись, i любити, Щоб троянда розцвiла. УДОВИНА ДОЛЯ Ой не вiє вiтер, Ой не пливуть хмари. Тяжко-важко жити Одному без пари. Посiяла жито, А виросла туга. Тепер буду жити За себе i за друга. У моïм садочку Цвiт не розцвiтає, Бо з одним крилечком Пташка не лiтає. Зайшло, зайшло сонце, Сiло за тополю. За що, за що, Боже, Удовину долю? ТИ МЕНI ПОДЗВОНИ Ти менi подзвони, Ти до мене прилинь У моï тихi сни, У вечiрнiй полин. Черемха розцвiла, Пелюстки бiлих мрiй. Тебе чекаю я, Коханий мiй. Мелодiя весни У дзвонику звучить. Шепочу: – Подзвони! Та вiн мовчить. Тихе слово твоє, Наче шелест трави, Тiшить серце моє, Хоч ми й досi наВи. Тополина в вiкнi I висока, й струнка. Тiльки сумно менi: Я чекаю дзвiнка. ЧОРНИЙ ВОРОН Рано-рано на свiтаннi Кряче чорний ворон. Вчора був моïм коханим, Нинi – перший ворог. Вчора був моïм коханим, У коханнi клявся. Нинi став мiй перший ворог: З мене насмiявся. Та про наше розставання Якби була знала. Я би тобi, ворононьку, Крильця обламала. Мене доля покарала Чорною журою. Нехай тебе покарає Чорною жоною. А я свою тугу-журу Розвiю по полю. Ти з жоною-вороною Проклинаєш долю. То не рано-ранесенько Чорний ворон кряче – То дiвчина молоденька За коханням плаче. ПIСНЯ – Скажи, дiвчинонько, Чи ти багатая? Скажи, скажи, менi Чи в тебе хата є? – Моя хата широкая На штири долини. Заквiтчана осокою Ще й цвiтом калини. – Що? Що, дiвчинонько, Маєш на серденьку? Чи в тебе щастя є З макове серденько? – Щастя моє колисане Нiжною вербою. А я ходжу смутнесенька, Тужу за тобою. ЗАРОБIТЧАНКА Чужина-чужиною, Нащо ходиш за мною. Нащо мене розлучаєш З рiдною стороною? В тебе сонця немає, В тебе день не свiтає. В тебе рано соловейко У саду не спiває. Не спiва соловейко, Нi малесенька пташка. В тебе жити, чужинонько, Як у мачухи, тяжко. ОЙ ХОДИЛО ГОРЕ ПОЛЕМ Ой ходило горе полем, Бiда по долинi. Та й пристали до серденька Молодiй дiвчинi. А я горе за бiдою Рукавом розмаю. Пiду в гаю попитаю, Що робити маю. Скажи, скажи, мiй гайочку, Добрий друже-брате, Чи я буду, молоденька, Довго бiдувати? – Ой не довго, дiвчинонько, Бiдувати будеш. Сiм лiт горе за бiдою, А потiм забудеш. КОНОВОЧКО ЯВОРОВА Коновочка яворова, Дубовеє денце. Йди до мене на два слова, Милий, моє серце. Коновочка з яворенька Тай розсипається. А до мене мiй миленький Та й не признається. Розсохлася коновочка, Води не наношу. А я свого миленького Пiду перепрошу. Як iз тоï коновочки Явору не бути. Так нашого коханнячка Вже не повернути. НЕ ПОКИДАЙ МЕНЕ Не залишай мене нi на хвилину, Анi на мить мене не покидай. Я за тобою пiснею полину У твiй далекий незбагненний край. Менi без тебе гасне в небi зiрка, Менi без тебе висохне ручай. Усi меди менi полинно згiркнуть. Не покидай мене, не залишай. Менi без тебе вдосвiта смеркає, Менi без тебе радiсть, як бiда. I соловейко плаче, не спiває. Не покидай мене, не покидай. Менi без тебе душно у морози, А в лiтню спеку вимерзне душа. I бурштинами в серцi стигнуть сльози. Не покидай мене, не залишай. БАБИНЕ ЛIТО Уже догорають останнiï квiти I сива зозулька в гаю не кує. Це бабине лiто, бабине лiто, Лiтечко бабине, лiто моє. А роки пришпорюють коника сивого, Сонячний промiнь сiдельце дає. Це бабине лiто, лiто щасливеє, Лiтечко бабине, лiто моє. На серцi так радiсно, так розмаïто, I знов забринiла любовi струна. Значить, у лiто, в бабине лiто Знов повернулася нiжна весна. В саду обiймає черешеньку вiтер, I серденько грiє усмiшка твоя. Це зовсiм не осiнь, а бабине лiто, Бабине лiто, любове моя. НЕ ТИ Як цвiт вишневий розвивався Й тривожно обрiй догорав, Чи ти менi навiки клявся, А чи навiки покидав? До зiрки вийшов мiсяць повний, I покорилась я судьбi. Тебе чекала довго-довго Й вiдкрила дверi не тобi. У степ широкий на свiтаннi Мене стежина привела. А там цвiло чуже кохання I твоя зрада розцвiла. Барвiнок у саду хрещатий На пам'ять вузлик зав'язав. – Давай почнемо все спочатку, – Менi учора ти сказав. Почати пiсню можна знову, I знов пройти ще сто дорiг, Але пречистоï любовi Почати знов нiхто не змiг. До зiрки вийшов мiсяць повний I покорилась я судьбi. Тебе чекала довго-довго Й вiдкрила дверi не тобi. ЦИГАНКА В степу горiла ватра й циганка молода Казала, що не варто, бо сльози – не вода. Казала: – За коханням не треба сльози лить! Циганко, погадай-но, бо серденько болить. Циганко-ворожко, менi погадай. Надiï хоч трошки i радостi дай. Чаклунського зiлля менi навари, I тугу розвiю на чотири на вiтри. Менi коханий клявся дiстати з неба зiр. Циганка ворожила: – Не вiр йому, не вiр! Не вiр в його обiйми i нiжнiï слова. Любов його зiв'яне, наче скошена трава. Циганко, за тобою пiду в далеку даль. Чим серце заспокою, циганко, нагадай. На картах i на зорях, на лiнiï долонь. Циганочко, благаю, погаси в душi вогонь. Циганко-ворожко, менi погадай. Надiï хоч трошки i радостi дай. Чаклунського зiлля менi навари, I тугу розвiю на чотири на вiтри. У ВОРОЖБИТА Ой полем-полем дорога бита, Ой полем-полем дорога бита, Пiду я, мамцю, до ворожбита. Ой ворожбите-ворожбитоньку, Ой ворожбите-ворожбитоньку, Скажи ми' правду, скажи правдоньку. Як мiсяченько в небi на вартi, Як мiсяченько в небi на вартi, Так моя доля в тебе на картi. Доля на картi i на долонi, Доля на картi i на долонi, А сльози ллються, вони солонi. Вiзьми, дiвчино, приворот-зiлля Вiзьми, дiвчино, приворот-зiлля, То й через мiсяць буде весiлля. ГОЛОС САМОТНОСТI З концерту Веронiки Кожухаровоï (саксофон) Артистка грала „Голос самоти. Зiтхання залу ïй служило фоном. I недоспiване „Прощай! Прости! Ридало i пливло за саксофоном. Самотнiсть в кожнiй ноточцi була, Зiтхала, наче гномик у куточку, Туманом попiд стелею пливла I скапувала, як роса з листочка. Злiтала до незвiданих висот I падала, розбивши душу й серце. Щось нiжне шепотiли кiлька нот I знов зривались невгамовним „скерцо. А саксофон тулився до грудей, Щемливих, нiжних, солодкодiвочих. У залi були тисячi людей – I всiм Самотнiсть заглядала в очi. МУЗИКА ЖИТТЯ Ах життя! Це – як музика чиста! Серце, наче напнута струна. Думи, наче катрени врочистi: В кожнiм – цiлих вiкiв таïна. Про кохання – пiано-пiано* Зачарують любистками сон. I хитаються соняхи п'яно Пiд дiвочим розкритим вiкном. А прокинешся досвiта рано, Камертон ще й не пробував птах, I вслухаєш, як строять органи Сивомудрi i Моцарт, i Бах. Вже за полудень. Час престо-престо** Кожен день – переспiвана мить. Сонце, наче на блюдечку перстень, На яснiм виднокрузi бринить. Б'є iсторiя в срiбнi литаври, Щось закличне виводить трубач. Хтось з поклоном виходить по лаври, А комусь – за кулiсами плач. Я настрою на музику душу (Чи сльоза, чи роса по щоцi) Я – митець, диригент. Бо – мушу. Тiльки б паличку втримать в руцi. *пiано-пiано – дуже тихо **престо-престо – дуже швидко БОЛIЛО ПIД СЕРЦЕМ Болiло пiд серцем, пекло – Не плакала Судило усе село – Вiдбалакали. Билась посуха в рiллi З завiями. Я ж зеренечка малi Посiяла. Другим дощi сiм дiб Аж просяться. Я ж поливала свiй хлiб Росами. Iншим в хату сiм див – Тiсно ïм. Колос мiй уродив Пiснею. Я СПОВIДАЮСЯ ПIСНЯМИ Я сповiдаюся пiснями Перед Всевишнiм i людьми, Перед iм'ям своєï мами I птахом, що змахнув крильми. Йому ж летiти i летiти Дощам i грозам навкiрки. У нього вчуся я радiти Пiдтримцi дружньоï руки. У квiтки вчуся пити роси, У зiрки – землю цiлувать. Менi зозуля щастя носить, Вночi колише сон-трава. Люблю завiю й день весняний. В жита, як в купiль, упаду. Я сповiдаюся пiснями Й щодня до них на сповiдь йду. ЗБЛИСКИ – То ти так любиш спiвати? – Часто мене запитують. То вже могли б запитати, Чи люблю я д и х а т и. * * * До бiса епiтети! Гасла до бiса! Хто там iще обiцянки дає, Коли на товчку знаменита актриса Афiшi своï i квитки продає?! * * * В очах у лiкаря мудростi блиск – Став до здоров'я мого на чати. Та не простуда в мене, не тиск – Пiсня у грудях почала чахнути. * * * Старенькi моцартськi клавiри Жахалися, не йняли вiри, Що ïх спихнуть з такого трону I кинуть в пащу електронну. * * * Тепер спiвають, наче проклинають, Звучить фальшиво в надвечiр`ï ля. Щоб не тягтись, вершини пригинають. Як все це потiм виправить земля?!
ДАЛА МАМА ПIСНЮ