<< Главная страница

КОЛИСОЧКА ЛЕГОНЬКАЯ



Категории Надiя Пукас ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Прийшов Сонко, питається, Чи дитинка слухається. – Сонку-свiтку, сонку-свате, Дитиночка пiшла спати. Колисочка легонькая, Дитиночка маленькая. Колисочка теплесенька, Люлi-люлi-люлесеньки. Вийшла з хати дорiженька, Пiшли спати двi нiженьки. Пливуть, пливуть каченята, Засинають рученята. Хитаються колосочки, Злипаються синi очки. Колисочка теплесенька, Люлi-люлi-люлесеньки. ВЕЧIР ЗМЕРЗ Наче бiле кошенятко, Йде село пiд гору спатки. Завiрюха-мати бiла Його ковдрою накрила, Щоб не мерзли вушка, лапки, Щоб не мерзли бiлi хатки. А гора, що аж до неба, Витягає вiтер-гребiнь I селу попiд перинку Причесала вiтром спинку. Вiтер спинку причесав, Позiхнув i задрiмав. Рiчка спати ще не хоче I сердито щось дзюркоче. Вечiр змерз, прибiг до хати: Коло мене хоче спати. ПРО ХЛОПЧИКА Й ГОРОБЧИКА Ой, летiв горобчик Та й сiв на порозi. В теплiй шапцi, в кожушку, А нiженьки босi. – Чи вам, люди, видно, Чи вам, люди, чути, Що я мерзну в нiжки, Не маю що взути? Малому Назарчику Горобчика шкода. Вiддав йому чобiтки, А сам босий ходить. ГОРЛИЧКА У малоï горлички Заболiло горлечко. Може, пила горличка Воду з джерела? Чи ходила боса По холодних росах? Чи без парасольки Пiд дощем була? Не ходила горличка Пiд дощами боса, I на неï вiтер Злий не чатував. Не студила горлечко Росами-морозами. То ïï морозивом Назар почастував. ВЕДМЕЖАТА Пiд мiсяцем iскриться Зелена сiножать, Велика Ведмедиця Шукає ведмежат. А вiтер замiтає За ними всi слiди. Чибiс в гаю питає: – Чиï ви i куди? – Бiжать вони не з лiсу, Не з мiста не з села, – Вiдповiла Чибiсу Ведмедиця Мала. Хотiв ïм засюрчати Цвiркунчик у полях – Побiгли ведмежата Всi на Чумацький шлях. А хлопчики й дiвчатка Великi i малi – Веселi ведмежатка, Що свiтять на землi. Упевнено i радiсно Я по землi iду. Свою на небi зiрку Шукаю i знайду. БАТЬКО Коли люди навколо кажуть: – Минуло лiтечко золоте, – Батько слова моï в долонях зважує, Аби не було котре пусте. Не знає батько нi строф, нi рими: Робили тяжко, коли було вчитись. Та знає: слова мають бути такими, Щоб з кожного можна води напитись, Неначе в спеку з криницi доброï. Такi не будуть шукати слави. Щоб ïх напившись, стати хоробрим, Сильним щоб стати, щирим, ласкавим. Щоби у кожному – тонни мудростi, По сто каратiв життя й добра. Щоби, коли навiть осiнь хмуриться, В них засiяла весни пора. Отак виважує слово кожне, Неначе зернята, батько мiй. – А якщо так ти писать не зможеш, Дочко, то зовсiм писати не смiй! БУЛО ЦЕ ВДОСВIТА Увечерi батько вiв тиху розмову, Радiв, що вже сiно зiбрали Й буде чим взимi годувати корову – А вдосвiта тата забрали. Хвалилася ввечерi батьковi мати, Що я помiчницею стала. За те обiцяв вiн пошить чоботята – А вдосвiта батька забрали. Розказує мама, що був вiн спокiйним, Бо думав, повернеться скоро – Не пройде й години. Та роки злетiли, I двадцять, i тридцять, i сорок... I досi простити мама не може, I досi за батьком плаче. Кажуть, що брат мiй на батька схожий, Та батько його не бачив. З днем ще боролась темрява ночi, Сурми журливо грали. Батько усiм нам дивиться в очi. Вдосвiта батька забрали. ПРАВНУЧКА НАРОДИЛАСЬ В нашiй оселi свято Птахом пiд стелю б'ється. Мiй сивочубий тато Весело так смiється. Вводить гостей вiд брами, В нову сорочку вбрався. (Ще як померла мама, Навiть не усмiхався). Гостi прийшли здалека, Струшують з плiч утому. А чорногуз-лелека Гордо кружля над домом. Кожна шпаринка в хатi Сонечком освiтилась. В нашiй оселi свято: Правнучка народилась. ХРАНИ НАС, ДОЛЕ Для тих, що народились в тридцять третiм, Я б видала найвищi ордени: Напiвживi, в цупких лабетах смертi, Боролись вперто за життя вони. В сухiй утробi матерi худоï – Маленька зав'язь, паросток життя. Не доведи нас, доле, лободою Кормити ненароджене дитя, Й на свiт його появи не бажати, Щоб вереску голодного не чуть, I потай вiд людей зелене жито жати, А злиднi з нього хлiб глевкий спечуть. О, тi, що в тридцять третiм народились, Не кинуть крихти хлiба до землi. За що ïм пережить таке судилось?! Храни нас, доле, вiд подiбних лiт! А ЖАЛЬ Тепер не печуть хлiб у печах, Купують усе в магазинi. А я все пригадую: вечiр I мама у бiлiй хустинi Схилилася над дiжею. А руки в муку, як в купiль. I запах життя над землею... Хто тепер, де таке купить? В хатi погiдно, ласкаво В сонячнiсть i в негоду. Дитинно i величаво Хлiб у дiжi... Сходить Понад життям, над свiтом Радiсно i щасливо! Жаль, що тепер нашi дiти Не бачать такого дива. САМОТНЯ ХАТА Пiдходжу до цiєï хати вкотре Так, як пiдходила ще дитинчам. Колись жила в цiй хатi баба Мотря. Гостей в порозi пiвень зустрiчав. Ласкава баба Мотря нас любила, Дiтей сусiдських, (бо своï ж у мiстi). Пригадую, як з нею ми лiпили Голубку й голуба на коровай iз тiста. Не випускала баба нас iз хати, Поки у печi коровай гнiтився. Духмяний, гордий, пишний i багатий, Той коровай менi так часто снився. Нiхто в селi не вмiв так випiкати Короваïв на щастя, на весiлля. Лише в однiй оцiй низенькiй хатi Так гарно пахло сонцем, хлiбом, зiллям. Стоïть самотня хата при дорозi, А бабця десь катається у лiфтi. I голуби над хатою в тривозi Туркочуть про своє, чекають лiта. КIНО В листопадовий вечiр морозний, Це було так давно, так давно. Я спитав незнайомку: – Чи можна Вас менi запросити в кiно? – Ах, кiно! Несподiвана казка, Мiсце зустрiчi звершень i втрат. Народилась любов тут i ласка. Це любимий наш кiнотеатр. Ах, кiно... Як ми потай отут цiлувались В тридцять першiм останнiм ряду. На екранi героï стрiлялись I цвiли рясно вишнi в саду. Ах, кiно... Ми у чергу за щастям ставали I дорослi, i дiти малi. Нам тут тiло i дух гартували, I курликали вслiд журавлi. Ах, кiно... Ми частенько тiкали з урокiв Подивитися перший сеанс. Тут вiдчутнi iсторiï кроки Тут майбутнє вдивляється в нас. Ах, кiно! КАЗКА ПРО КОХАННЯ Нiч розвiшала чорну хустку, Сон у дверях поставив пастку. I шепочуть вуста-пелюстки: – Розкажи менi, мамо, казку! – Розповiм тобi, доню мила, Як кохалася з Вiтром Береза, Як вродлива Берiзка бiла Вiд кохання була нетвереза. Найвродливiша в хороводi Серед подруг своïх бiлостанних. Недаремно говорять в народi: „Той не жив, хто не був коханим. Ïй розчiсував Вiтер коси, Грав на нiжнiм промiннi сонечка. Як скупалась Берiзка в росах, Народилась Ромашка-донечка. Вранцi роси Ромашка губить, Вдень iз Сонечком розмовляє, Ходить в гостi до велета-Дуба, Дiдусем його називає. Нiч розвiшала чорну хустку, Сон у дверях поставив пастку. ...Розтуливши вуста-пелюстки, Засинає моя Ромашка. ПОЧНIМО СПОЧАТКУ А ми минуле запхнемо в пляшку, Засургучуєм i кинем на дно. Коли не буде вже нам так тяжко, Проглянем його, як воєнне кiно. Поставмо на ньому велику печатку ( А небо над нами, глянь! голубе). Давай, дитино, почнемо спочатку Лiпити долю свою i себе. СЕСТРА Вечiр спускається на село, Спати iде до рiченьки. Ти – моє друге мiцне крило, Сестро моя, сестриченько. Радiсть пiднiметься до небес, Горе навпiл розкрається. Як я люблю, як люблю тебе, Сестро моя, пораднице! Бiга щасливая дiтвора, Грається котик в затiнку, Ти ж бо менi не лише сестра, Ти – моя друга матiнка. Падають сутiнки на порiг, Хата до щастя вiкнами. Стрiне з усiх мене даль-дорiг Моя сестричка рiдная. Ласки з очей твоïх нап'юсь, Наче води з криниченьки. Як я тебе, як тебе люблю, Сестро моя, сестриченько! СИНУ, ОРЛИКУ МIЙ Сину, орлику мiй! Лелечатко! Я з тобою почну все спочатку. Як би трудно менi не було, Я поставлю тебе на крило. Вже летять журавлi, Ген за обрiєм клин! Ти – мiй слiд на землi. Ти мiй син! Ти мiй син! Рученята твоï – два весельця, Б`ється в них моє зранене серце. За щасливий твiй радiсний смiх Я здолаю i горе i грiх. В гаï спiв солов`я Лине в зоряну синь. Ти – надiя моя. Ти мiй син! Ти мiй син! Нiжнi яснi синiвськiï очi Свiтять сонцем менi й серед ночi. Сину! Ти – найдивнiше iз див! До життя ти мене розбудив. Вiдпливають у пам`ять Стрункi ясени. Зостаються по них Соколята-сини. НАЗАРИК-ШКОЛЯРИК Вдягнув пiд вiкнами дубок Зеленого кептарика I проводжає на урок Маленького Назарика. Назарчик в школу вранцi йде, Дубок у дудку свище. За рiк Назарчик пiдросте Й дубочок стане вищим. Хлопчина в школi букви вчить, Англiйську, математику. Дубочок листям шелестить, Чекає свого братика. Рости, Назарку, пiдростай, Мов птах, лети у вирiй. Та де б не був ти, пам`ятай Дубочка на подвiр`ï! ДОНЕЧКА Усмiхнулось сонечко – Буде день погожий. А у мене донечка Так на сонце схожа! Золотистi кучерi Круг чола ясного. Оченята – дзеркальця Неба голубого. I зорi всмiхається, Квiтоньцi й метелику. Хай до щастя-радостi Стежка твоя стелиться. Я тебе будитиму Вранцi рано-рано, Щоб красу любила ти, Працю i свiтанок. Я усе вiддам тобi: Пiсню, серце в грудях, Щоби дарувала ти Щедро радiсть людям. СИНОВI Виростають сини, Вiдлiтають вiд рiдноï хати, Радiсть людям несуть I щасливую старiсть батькам. Як земля, як весна, Щиро ïм посмiхається мати I чекає з дорiг, I дає горду силу рукам. Я ж ростила тебе, Колосочку мiй, соколе статний. Мов та чайка над морем З пiдбитим недужим крилом. Не давала тобi Нi маєткiв, нi зайвих достаткiв, Надiлила лиш совiстю, Честю i щирим добром. Пам'ятай же про це, Сизий орле мiй, соколе ясний! I дiлися з людьми Всiм, що доброго маєш в собi. Тiльки так ти здобудеш В життi своïм долю i щастя, Тiльки так будеш вдячний Навiки менi i судьбi. МАТЕРИНСЬКА РАНКОВА Пiдняв буйний вiтер блакитнi вiтрила, Новий починається день. Ласкавеє сонечко землю будило, А мати будила дiтей. – Вставай, мiй синочку, Вставай, колосочку! Ведмедик для тебе Горiшка знайшов. Веселка он вiтровi Шиє сорочку, А батько у поле Давно вже пiшов. Земля моя мила, земля моя рiдна Вiд дотику сонця встає. Промiнчик ясний заглядає у вiкна I щастя усiм роздає. – Вставай, моя доню, Вставай, моя бджiлко! В садочку прокинулись Пташки усi. Дударик он гра В калинову сопiлку, Умий своє личко В ранковiй росi. Над лiсом, над полем, Над степом, над морем – Малиновий спiв журавля. Де я ще така осяйна, неозора, Як моя кохана земля. Тобi, моя земле, Низенько вклонюся За долю ласкаву добрих людей. За те, що я можу щоранку будити До працi, до щастя рiдних людей. СКАЖИ МЕНI, МАМО – Скажи менi, мамо, скажи, Де сонечко спати лягає? Чи є ще так гарно де жить, Як в нас, у Подiльському краï? – Ой сину, мiй сину, Кохана дитино. Прекрасна й багата Вся наша Вкраïна. Тобi вiдкриваю, Тобi вiдкриваю Красу всього краю. На вiтрi листочок дрижить, А син у матусi питає: – Скажи менi, мамо, скажи, Чому я дiдуся не маю? – Ой сину мiй, сину, Кохана дитино. Дiдусь твiй в могилi Лежить пiд Берлiном. Вiн землю собою Закрив у негоду. Тобi я вручаю, Тобi я вручаю Його нагороду. – Скажи менi, мамцю, скажи, Коли прокидається квiтка? Чи пiсня твоя буде жить? Звiдкiль в неï силонька? Звiдки? – Ой вiд сивого часу, Вiд думи Тараса. В нiй б'ється джерельце – Марусине серце. Тобi доручаю, Тобi доручаю Пiснi свого краю. РОДИННИЙ ДIМ Є у Хмельницькому славний куточок – Зветься Родинний дiм. Серця тут вiдкритi i дверi вiдчиненi – Затишно тут усiм. Слово привiтне i пiсня ласкава Чекає завжди на вас. Знову гостинному дому Родинному Кажемо: В добрий час. Родинний дiм! Родинний дiм! Тут вистачить тепла i пошани всiм. Ходiм, ходiм в Родинний дiм, Збираймося, родино! Нехай нам доля на життя Дарує свiтле майбуття, Бо в нас один родинний дiм – Родина – УКРАÏНА! Далi безкраï й дороги широкi Кличуть тебе й мене. Мчать, наче конi баскi, нашi роки. Тiльки ж усе мине. Знову душа, наче птах до гнiздечка, Вертає в родинний дiм. Тануть жалi i вiдступить тривога Й знову ми молодi. Iван Пустовий Надiя Пукас БЛИЗНЯТА I навеснi, i восени Народжуються доньки i сини. Так було i буде з усiх вiкiв. В щасливий день календаря Благословенная зоря Дарує свiту двоє близнюкiв. Втiшається родина, Радiють мама й тато. У всiх одна дитина, А ïм здалека Принiс лелека, Подарував близнята. Два сонечка i двi зорi, Двi пташечки спiвають угорi. У квiточцi двi крапельки роси. Ïм щастя доленька дала – До злету зразу два крила, На все життя удвоє бiльше сил. Найщасливiшiï батьки, У кого дiти – близнюки. Такий дарунок Бог послав з небес. Два серця б'ються в унiсон – I це не казка i не сон, А це найбiльше чудо iз чудес! ХРЕЩЕНI Цвiте у полi цвiт землi – любисток, Медами пахне у садочку м'ята. Я вам дарую нiжну свою пiсню, Хрещений батьку мiй, хрещена мати! Я полечу в краï далекi, Залишу в спогадах священних Бiленьку хату, де живуть лелеки, Де ждуть мене моï батьки хрещенi. Впаду лицем в натрудженi долонi, Схилю свою зажуру вам на груди. Моя любов – трава на оболонi – Вона довiку з вами жити буде. То за вiкном шумлять дощi осiннi, То сяє лагiдне, як мама, сонце. Хай завжди з вами буде небо синє Й щодня приходить щастя пiд вiконце, НОТКИ-НОТОЧКИ Нотки-ноточки-сестрички – Солов'ïночки, синички. Хто сестричок добре знає, Той усi пiснi спiває. Добра доня, нотка До Примостилася в гнiздо. Любить, мов рiднесеньку, Лiнiю малесеньку. Плаче, плаче, ледь не вмре Капризуля, нотка Ре. Рево, рево, перестань, Йди мерщiй пiд нотний стан. Мi придумали самi Милозвучну нотку Мi. Мiла й Мiша кажуть мамi: – Мi – це третя нотка в гамi. Знає Фая, знає Ната: Фа – четверта нотка, кварта. Проспiваємо ж негайно: – Файно-файно-файно-файно. Соль – не сiль, а нотка горда Закохалася в акорда, Бо без неï До i Мi Не спiвають так самi. Голосистi трубадури Ля-ля-ля, ля-ля-ля! Взяли в руки партитури. Ля-ля-ля, ля-ля-ля! Нотка Ля, нотка Ля – Пiсенька для короля. Нотка Ля, нотка Ля – Для короля. Так подобається всiм Голосиста нотка Сi. То ж сiдаймо всi в таксi Ти i я, i нотка Сi. Ми вже вивчили усi – До, Ре, Мi, Фа, Соль, Ля, Сi. Це сестрички. В них є мама. Звати ïхню маму Гама. НА ПРОГУЛЯНЦI Бабусю, зроби долонi човником, я водички хочу. (Прохання внука) Онучок воду п`є з моïх долонь, А губенята, як весняний ранок. Антонiв на душi палав вогонь, А дотик цей згасив криваву рану. * * * Котигорошок й сивий Ох Сумують нищечком удвох. Зiтхають тихо: – Дiти, де ви? А дiти грають в „Чiп i Дейла.
КОЛИСОЧКА ЛЕГОНЬКАЯ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация