СЯЄВО РАДОСТI I СУТIНКИ ПЕЧАЛI



Категории Надiя Пукас ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Надiя Пукас. Килим долi.) Ця книга поезiй вражає багатством внутрiшнього свiту автора. В творах вiдчуваєш всеперемагаючу красу життя, його складнiсть i дiалектичне поєднання Радостi й Печалi. Життєву долю людську часом порiвнюють з полем, дорогою, стежиною. Автор, що бачить життя в його русi, в його продовженнi сприймає дiйснiсть в його рiзнoбарвному розмаïттi, розгортає перед нами багатокольоровий килим долi. Скiльки в долi людськiй свiтлого i тужливого, осяйного i темного, радiсних зустрiчей i гiрких розлук. I все це постає в художньо-образному втiленнi й одночасно в глибокому осмисленнi. Наш автор – нiжний лiрик i незламна особистiсть. Стелиться килим долi, митець яскравими барвами вимальовує радiсть життю, любовi, рiднiй природi, усiм порам року, але журиться тим, що багато трагiчного, нещадного переживає людина, сумує за тим, що вже промайнуло лiто спалахiв почуттiв i в серцi вже бринять осiннi струни. Хоч доля сувора, та ïï потрiбно сприймати такою, яка вона є – невблаганну. Лише одного авторка не прощає, вона не мириться iз зрадою. Для неï, неприйнятноï, огидноï, в килимi долi немає вiдповiдноï барви-кольору. Перший роздiл книги Мiй свiточку закоханостi в неосяжний навколишнiй свiт, щоденноï зустрiчi iз швидкоплинним життям, водночас i трагiчним, i нiжним. Автор живе в цьому свiтi, нерозривний iз ним: ...Мiй бiлий свiте! Як тебе люблю я. ...У свiтлiй радостi, у мовчазнiй журбi Мiй свiточку! Завжди iду до тебе. I розкривається поетичний свiт, сповнений подiй, вчинкiв, настроïв, свiт правди й зневiри. Понад усе поетеса шанує роботу i честь, хлiб на с толi й лунку пiсню, що осяває життя. Чуйно прислухається автор до людських сердець. Схвильованi слова зверненi до Тараса Шевченка з нагоди закладання пам'ятника йому у Хмельницькому: О дай же нам, Тарасе, сили, Щоб вистояти на ногах. Журиться поетеса тим, що перетворили Украïну на великий базар iноземного краму: продають i купують все, тiльки на людську душу попиту немає. Неспокiйна душа волає, благає: Роби щось, роби! Та тiльки мене збережи, не згуби. Безмежна любов автора до рiдноï землi, до села – колиски ïï дитинства, де жили з дiда-прадiда роботящi люди, вони були чудовими спiваками й танцюристами. Тим гiркiший бiль за долю цього села, якому загрожує стати неперспективним. Трагiчно склалася доля багатьох людей, що стали жертвами репресiй. ... А досвiта батька забрали... ...I досi простити мама не може, I досi за батьком плаче. Кажуть, що брат мiй на батька схожий, Та батько його не бачив. Трагiчним був i тридцять третiй голодний рiк, коли з неймовiрними зусиллями люди виривалися з цупких обiймiв смертi. За що ïм пережить таке судилось? Храни нас, доле, вiд подiбних лiт. Гнiвно обурена поетеса тим, що лихi люди заради свого збагачення осквернили макiвки, сiють бiлу отруту, вiд якоï гинуть тисячi. Сердечним теплом пройнятi рядки про гостей iз села, якi вiдвiдують рiдних у мiстi. Якi дорогi гостинцi: яблука i калина, в домашнiй печi спечена хлiбина – такi дорогi самi духмянi пахощi. Який незвичний i яскравий образ: зморена роботою i дорогою тiтка на руках колише втому. Надiя Пукас протягом рокiв багато душевних сил i доброти вiддала дiтям, позбавленим сiм'ï, позбавленим дитинства. I тому нас до щему в серцi глибоко зворушують рядки: З любов'ю порiвнюють кетяг калини, Усе найяснiше рiвняють iз сонцем. А з чим порiвняти забуту дитину, Що в дитбудинiвське зирить вiконце? Але життя – це не лише трагедiя, сум, печаль. Автор вiрить в добро, в радiсть життя, в перемогу над злом, вiрить в незламнiсть людини. О незбагненна сило травеняти, Звiдкiль черпаєш ти свою наснагу, Як пiднiмаєшся сплюндрована, прим'ята I розпрямляєш стебелину-шпагу? Другий роздiл книги Мiж нами, жiнками. Тут переважає iнтимна лiрика. Вражає тонке вiдображення почуттiв – вiд перших юних зустрiчей, коли спалахує любов, до тих часiв, коли вже роки минають, i в косах в'ється срiбне павутиння, а серце ще юно б'ється. Автор любить i вiдчуває красу природи. Тому-то переплiтаються мотиви чарiвних картин природи з людськими радощами i печалями: Стара верба, що сумно так рипiла, Найпершою з дерев зазеленiла. I, засоромившись своєï вроди, Схилила нiжнi вiти в чисту воду. I в любовi багато журливого: коли настане розлука, коли серце терпить невимовну муку самотностi, а смуток ховається глибоко на днi душi: I серденько до серця кличе Й печаль парує до жалю. I проникливо звучить: Судилось бути мiж добром i злом, Судилось нести до людей надiю. Третiй роздiл: Мамина пiсня. Надiя Пукас знає безлiч пiсень – давнiх, народних, сучасних, сповнених радощiв i смутку, сама творить пiснi i талановито ïх виконує. Зустрiч з поетесою пiснярем завжди свято для присутнiх. Виток пiсенностi в рiдному спiвучому (колись) селi, а, особливо, маминiй пiснi, яку талановита доня успадкувала: О мамина пiсне, Висока й крилата, Коли ти зi мною, В душi моïй свято. Пiснями здавна славиться Украïна, i автор рiднiй Вiтчизнi присвячує пiснi: Тобi, мiй краю барвiнковий, Плету пiсень своïх вiнок. Ми глибоко вiдчуваємо горе матерi, син якоï молодим загинув у вiйнi захищаючи рiдну землю: Як роси упадуть i стихнуть соловï, Мов зорi, зацвiтуть невiсточки моï. чи виконуючи iнтернацiональний обов'язок в далекому Афганiстанi: О жiнко з ясноï краïни, Чи є у Коранi слова, Щоб син, молоденький, загинув, А я залишилась жива? Трагiчно звучить Чорнобильський плач. Скiльки загинуло i продовжують гинути людей! Ой яка та домовина широка й глибока! Поклали в ню' сади, поля ще й дiброву збоку. Але наперекiр всьому тужливому, життя продовжується, надiя не згасає: Все пройде i все минеться: Шум дощiв i цвiт весни. Серце серцю усмiхнеться Iз ясноï далини. Мати виростила сина, подарувала йому найдорожче: Надiлила лиш совiстю, Честю i щирим добром. ...I дiлися з людьми Всiм, що доброго маєш в собi. Ми зустрiлися з обдарованою людиною, з ясним розумом i глибокими розмаïтими почуттями, багатим внутрiшнiм свiтом, поетичною майстернiстю. Талант Надiï Пукас вийшов на свою зоряну дорогу. Лiрична поетеса обiймає в своïх творах широкий свiт, красу рiдноï землi, долю людську. Хай же стелиться барвистий килим долi ïï подальших творiв. Євгенiя Гiнзбург кандидат фiлологiчних наук, доцент
СЯЄВО РАДОСТI I СУТIНКИ ПЕЧАЛI